— А де ваш боярин?
— У хаті! Він окремо від нас.
Поїхали далі прибічники Данила за володарем і звістили йому, що чули. Львина голова короля повернулася до Василія.
— Хай, Бог боронить, щоб і тут прийшлося творити суд, як там у Бакоті, або торік у Погориній, — сказав неохоче. — Не люблю я проливати крови земляків.
— Писано є: якщо твій ближній согрішить сім разів та скаже тобі: „жалую”, прости йому! — відповів чернець. — У твоїй руці меч і ласка, тобі рішати про долю людей, не кому іншому, бо тобі дана влада імям Господа.
— На зрадника нема ласки! — вмішався Мстислав, — Чи гадаєш, преподобний, що князь чи церква мали б силу, якби ми не зрубали голов відступникам? Ні ногаті не бачили б, ні ми, ні ви, та мусіли б хіба йти сіяти татарам жито. На мужикові стоїть держава і князь. Якщо його не стане, будівля завалиться.
— Так, завалиться, якщо не стане мужика — відповів король, — але, як гадаєш, Мстиславе, чи мужика має держати у послусі тільки страх?
— Де нема вірности, любови до князя, там мусить бути страх!
— Ні, Мстиславе! Ми вимагаємо від мужика вірности й послуху, а що даємо йому за це? Тільки побори, більш нічого. А прийде татарва, то ми полишаємо його на ласку Божу, бо сили в нас нема подолати полчища
71
