Сторінка:Опільський Ю. Золотий лев (Краків, 1941).djvu/72

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ні, милостивий королю, — вмішався Мстислав. — З Чаброва не вплинуло від Батієвого походу ні ногаті. Торік боярин прислав гроші до Луцька, а опісля перестав.

— Що люди дали, те й прислав, та Чабрів — це татарська слобода і тому ми не годимося! — оправдувався боярин.

— Ах, так! Ну, то розглянемо справу ближче й горе буде винному! — зморщив брови король.

Боярин навскач поїхав до дворища, щоб зладити для короля та дружини гостину, радий, що він перший сказав за себе слово, а вину скинув на „смердів”. Але Данило кивав головою, їдучи, і говорив до Мстислава:

— Треба справу прослідити! Тут щось не ясне. Не може бути, щоб така велика рать приймала мене в татарській слободі. Бо навіщо татарським людям раті? Вони безпечні від наших ворогів, а від мене не обороняться криком та поклонами.

— Гм! Треба буде вислухати одних і других! — сказав Мстислав.

— І я так гадаю! — закінчив князь.

 

73