108
шує гріх, поповнений в сїй війнї. А там на небі таки є хтось, хто важить неповинну кров і через девятнайцять лїт бачу, як з неї росте змій, що пожре нас усїх.
Між шляхтою, що слухала, запанувала мовчанка, але вже за богато випито вина, щоби довго сидїти тихо.
— Розказуйте далї, вашмость — попрошено і Корнїцький, боком поглядаючи на Вендендорфа, говорив далї:
— Гільтайство бачило, що не переливки, стало просити ся і писало до Жулкевського і старости брацлавського Струся, але даремно. Ми знов напали на нього, але… вибачте, панове, я ось забув дальший хіт сеї потреби.
Мостї пане Вендендорф, що було далї?
— Наливайко побив нас, утїк за річку Соб, а військо скликало сеймик, сказало, що у степ не піде і пан гетьман мусїв вернути ся. Тодї вашмостьове стали ловити і мордувати ріжних людий, що буцїм то помагали козакам.
А відтак прийшов Лобода.
— Так! так! далї вже знаю. Він мав сорок тисяч людий.
— Лише чотири.
— Також отаман Шавула надійшов і величезна сила гільтайства рушила на нас. Але найшов ся і між Русинами один vir pristinae virtutis[1], князь Ружинський, що оповів ся при нас і йдучи на козаків, палив і стинав. Ми мусїли йти йому в поміч, бо бач не мав він таки так пшедньої фантазії, як ми, коронні сини. В кінци Ружинський пустив ся сам за Шавулою, а сей симулюючи[2] втечу, втягнув його в засїдку і побив. Тодї кинули ся й ми за ними і хлопство страшенно було pavore percussum[3]. Тому замкнуло ся в таборі. У них були гармати innumerabiles[4], але не зважаючи на се, наперли ми з імпетом[5] на ворога і виперли його vehementer[6]. Одначе Буґ нє здажил, — як сказав гетьман. Кілька тисяч хлопства interfecti sunt[7], навіть самому Шавулї відтяв я злочинну руку ось сею шаблею…
— З пермісією вашмостї, Шавулї обірвала руку гарматня куля — завважав Вендендорф.
— Менша з тим, ми тодї успіхів нашої virtutis[8] не числили, бо нїчим була хоробрість старинних супроти нашої. Proelium[9] було страшенне. Стріли, кажу вашмостям, лїтали так, що одна в другу вбивала ся і цїлі довгі дручки лежали по земли, кождий з пятьох, шістьох стріл. Конї й люди давали радше prospectum[10] їжів, або решет, так були всякими поцїсками[11] transfixi[12]. Але щож? Хлопство не додержало пляцу і зімкнуло…
— З табором? — спитав хтось.
— Розумієть ся!
— То табор так скоро їхав? Адже вашмостьове були на конях.
