109
— Так, але в них усї мали стілько коний, що кажу вам, навіть на возах сидїли конї! А при тім ви розумієте, вашмостьове, що блукаючи по диких полях, легче о комітиву з нечистим, нїж у нашій христіянській земли. Було в них кілька дуже пшеднїх чорнокнижників. Наливайко перший eorum[1] і вони то все військо вивели з опресії.
— Так? А чомуж то відтак Наливайко смертю казнений зістав? — спитав инший шляхтич.
— Чому? Вашмость про res gestas disputare[2] хочеш, а у арканах[3] теольоґії нїякої не посїдаєш експерієнції. Адже його наперед екзорцизмували[4] всї найрозумнїйші патри, ось і о. Тхоржевський був при сьому, а сей на свойому віку видїв уже на кострі двіста чарівників, чарівниць і єретиків.
— Святий чоловік! — завважав хтось.
— Безумовно, non dubito, що у реґнї[5] нашої пшенайсвєншої матки давно уготований кутик при самій суконцї її маєстату.
Пан Корнїцький побожно перехрестив ся, але в сїй хвили зблїд, зірвав ся і вийшов. Те саме вчинило вже перше кілька инших. Вони повертали, а по деяких слїдах можна було пізнати, що ходили позбувати ся надміру страв і напитку.
Коли почали проявляти ся сї перші познаки ситости, подано остатню чергу страв, овочів, турецьких бакалїй і молоко, але мало хто їв що небудь. Лише служба напихала собі повні кишенї, а шляхта пила дальше. Пан Корнїцький не вертав, видко випив більше, нїж инші, тому деякі тверезїйші звернули ся до Вендендорфа, щоби докінчив оповіданя.
Він начав:
— Правду кажучи, нас під Білою Церквою побили так сильно що fortissimi plurimi[6] бракували відтак по битві. Инші звичаєм тутешнього війська повтїкали до домових пєлєшів. Инші збунтували ся і пан гетьман мусїв просити помочи у короля та у пана Ходкевича…[7]
В сїй хвили перестала грати музика, а коли всї глянули, де сидїв Жулкевський, побачили, що він устав і держить у руцї величезний, в золото оправний пугар і думає виголосити промову. Тверезі замовкли зараз, пяних спонукано силою, або викидано за двері, а Жулкевський забрав слово.
— Мостї панове браця! Як взаїмна любов і amicitia нас тут разом congregavit[8], так нехай sana mens[9] просвічує нам, щоб ми розважили основно всї рації і за ласкою святого Духа до знаменитого fructu[10] прийти здолали, а се fructum нашій матцї річипосполитій, яко знаменитий оферували[11] дар. Великі хмари затягають coelum[12] з полудня та сходу, а ми спимо? Чи не бачимо ми страшного проспекту усїх орд, що чорним напливають
