Перейти до вмісту

Сторінка:Опільський Ю. Опирі. Ч. 1 (1920).pdf/125

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

123

— Нехайже Матїнка Божа дасть тобі, Андрію, первійше місце у свойому царстві за добре слово та дїло, за твоє святе серце…

— Нема святости крім божої — перервав Андрей — і їй лише подобаєт слава і поклоненіє!

Марта поцїлувала його руку та кинула ся Василеви на шию, а по її лици пішли сльози радости.

Але о. Андрей зачув був імя Зґлобіцького і догадуючись чогось цїкавого, просив перечитати.

Василь отворив віконце, а світло дня цїлою филею наплило в хату, аж звеселїли лиця й серця.

Пан Василь сїв до стола і почав читати лист. По його лици пробігла хмара гнїву.

— Що таке? — спитала трівожно Марта.

Василь засміяв ся і кинув лист на землю.

— Зґлобіцький просить о нашу Марусю!

— Сей убійник молодого Цебрівського?

— Так! знатна особа в „повятї“!

— Щож ти на се Василю?

Василь став ходити здовж по кімнатї. В кінци гукнув крізь вікно:

— Грицю!

— Слухаю, прошу ласки пана! — відозвав ся гайдук, який завсїгди стеріг порога пана Угерницького.

— Скажи козачкови Зґлобіцького, що коршмар-Жид сидить по тім боцї села, в нього також дочка на відданю.

Отець Андрей і Марта глянули на себе радісно.

 

 

Тої самої днини переїздив Юрко й Іван через Теребовлю. Вони відбули всю дорогу поквапно, немов тїкали перед паном Бялоскурським, який і не думав гонити їх. В чотири днї по розграбленю сяніцького замку виїхала панї Беата і панна Аґнєшка з цїлою караваною возів, а відтак цїла родина счезла з Коросна без слїду. Але Юрко й Іван не знали про те і тому їхали день і ніч, доки не доїхали до Львова. Тут вступили до Ґошовіча і дізнали ся, що старий Угерницький в розпуцї жде лише, щоби Юрко вернув, а певно не покарає його за втечу. Се додало молодцеви відваги, а при тім усї перебуті пригоди не остали без впливу на обох молодцїв, особливо на вразливого Юрка, який виховував ся оддалїк від світа, немов у монастирі. Він почував себе самостійним, а чого не довершила наука о. Андрея та любов до Галї Попелївної, се дав йому досвід. Він побачив з близька ляцьке житє, ляцьку правду, облуду та гниль польської суспільности, а будучи вихованим у благородному дусї безкорисности і любови ближнього, не бажав наживи, нї гонорів. Він зненавидїв Польщу та її лад. При тім потерпав, що Зґлобіцький є в Теребовельщинї і роздумував, як би то пові-