19
— Звісно, що не те, — засміяв ся Іван. — Менї ось тепер не дївчина в голові, а який христіянський снїданок.
Оба молодцї скінчили одягати ся та пішли у коршму, де тимчасом усунено всї слїди нічної пригоди. Лише перевязана голова Залушковського давала знати, що він вийшов з учерашної потїхи concussus[1], як говорено в трибуналї.
Бялоскурський сидїв сам при другім столї, а коли молодцї війшли, підняв ся їм на стрічу.
— Чолем вашмость панам! — сказав. — Пан Угерницький, правда?… Знаю, знаю сю фамілїю. Зацний рід, від князїв походить! А якжеж фамілїя вашмостї?
Тут пан Бялоскурський звернув ся до Попеля, що з боку глядїв на повитанє.
— Іван Попель, загородовий шляхтич з Іванівки.
— Чи ренкодайний єґомостї? — запитав пан Бялоскурський Юрка.
— Нї! се мій брат по серцї! — відповів Угерницький.
— Ага! amicitia! О велике се слово, се як казали патри Єзуїти, дочка неба, сестра любови, се чистий цвіт серця цнотливого мужа.
— Правду кажете, ваша милость, — відповів Угерницький. — Саме так думаємо й ми!
На згадку про чистість сеї приязни Іван пригриз губи, згадавши свою сестричку та любов Юрка. Тимчасом Бялоскурський говорив дальше до Угерницького:
— Я родзїца вашмостї знаю, ми разом опонували ся hostibus[2] у московській потребі, а з панами Цебровськими ми в зажилости перебували. Та фортуна кинула мене сюди в дикі гори, тому ми й розійшли ся. Моя субстанція тут, тому не пізнав іще досї самого вашмость пана. Та се не завадить, щоб ми й тут пізнали ся, і думаю, що не відмовите давному другови вашого батька і почтите мене своєю компанїєю. А хочете знати моє імя, то ям єст Ян Наленч Бялоскурський з Коросна, сяніцької землї.
— Радо служимо вашмость панови та дякуємо за запросини! — відповів червонїючи молодець і сїв разом із товаришем біля Бялоскурського.
Матис принїс мясиво та мід, а Бялоскурський припрошував гостий, які при своїм віцї та утомі таки й не дуже давали себе просити.
Бялоскурський узяв чарку з медом і піднїс її.
— За здоровлє вельможного родзїца вашмостї, та на добру дружбу! — сказав.
— Дякуємо вельможному добродїєви нашому. Здоровлє вашої мялости! — відповіли молодцї.
— Ну! розкажіть тепер, звідки взяли ся, — заговорив шляхтич, обтираючи вуса.
