Перейти до вмісту

Сторінка:Опільський Ю. Опирі. Ч. 1 (1920).pdf/24

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

22

муть, що ми втїкли на Україну. Ну й ми приїхали до Львова. У Львові є вірменин Ґошовіч, що мав свого часу два арти[1] в наших лїсах, коли батькови треба було гроший на похід. Він нас приняв і ми сидїли в нього тиждень, а відтак каже він до нас: Слухайте, хлопцї, я дам вам гроший, а ви дайте кавалєрський пароль[2], що вернете домів. Але ми не хотїли вертати, бо знали, що старий змякне лиш тодї, коли нас не буде, а як вернемо так швидко, то вибє і впреть ся при своїм, хоч гинь! Тодї став Ґошовіч просити, щоби ми покинули його хату, бо батько міг би дізнати ся, що ми в нього, й тодї став би мстити ся на його возах, грошах, або й на ньому самому. Сеж дуже легка річ. Вірменин не має, як шляхта, на чому держати сотки гайдуків, які берегли би його. На тому стало, що ми пішли до міста шукати собі пристановища. Та саме тодї посварив ся був якийсь там можний шляхтич Ваповський із маґістратом, бо маґістрат позволив сидїти в містї якомусь там його ворогови, панови Лагодовському. Ваповський напав на місто, оббив мійських пахолків, а відтак найшов Лагодовського недужим у каменицї і велїв застрілити свойому ренкодайному з півгака[3]. Зробив ся крик у містї, та аж Ваповський виїхав, староста вислав і своїх пахолків, а ті стали чіпати ся всїх, кого запопали, а в кінцї й нас обох. Ми побили ся з ними і втїкли, але до міста вже годї було вертати. Так заїхали ми до Городка і опинили ся тут без тинфа[4] при душі. Іван каже: Ну! нема гроша, є шабля, живім ся по рицарськи! Але я сього не люблю. Опришків та волоцюг і так доволї. Так ми й найшли ся у клопотї. — Аж тут стрінули ми пана Жарновського, який збирав якраз полк легких їздцїв і ми втягнули ся до реєстру!

— Eheu![5] щож ви вчинили? О необачна молодости! — крикнув пан Бялоскурський. — То ви не знали сих полковників, які обдирають зі шкіри шляхту і хлопів, а відтак виводять полк, та продають чужим за гроші?[6]

— Ми чували про се і я остерігав Юрка — сказав Іван — та Юрко твердив, що Жарновський, се велика шляхта, і на такий підлий „процедер“[7] не піде.

— Ха! ха! ха! — засміяв ся Бялоскурський. — Нема у вас, панове, „експерієнції“[8]. Ото вигадали! Хто тепер не має процедеру? Перші роди обдирають ся взаїмно між собою. Гербурти, Красїцькі, Стаднїцькі, Санґушки, Калїновські, Струсї, а Жарновський мав би бути инший? А щож тепер найдете шляхотнїйшого від „експропріяції“[9] рицарською рукою? Що се за шляхтич, що

——————
  1. буда до випалюваня потажу.
  2. слово чести.
  3. історичне.
  4. гроша.
  5. горе!
  6. справдї було в сїм часї богато таких полковників.
  7. занятє.
  8. досвіду.
  9. вивласненя.