24
Ще батько не сконав, а вже крадуть та рабують сусїди, що можна, а свояки оружною рукою женуть родину з хати. Тому лїпшим другом є добрий пан, нїж найблизша рідня.
— Таки так! — вмішав ся Попель. — Нїхто не вбє коня, на якім їздить!
Бялоскурський засміяв ся цинїчно.
— Кепська „компарація“[1], вашмостї! — замітив. — Скажіть радше, що нїхто не наллє води у власний півгак! Зрештою — додав поважнїйше — з рівними говорю! Тому мушу вам „виексплїкувати“[2] цїле „lucrum“[3] пропозиції, яку хочу вам зробити. Ви знаєте, що наша рівність перед правом та між собою потрібна лише на виборах, де ходить про чертки, тобто голоси „брацї“ шляхти. Тодї воєвода пє „кохайми сєн“ із першим лїпшим імцї паном Видлубою. А по виборах той сам брат, се „golota et odardus“ і псами нацьковують його паничі. Всеж таки кождий пан мусить мати людий, що орудують його майном, та віддають йому хоч частину доходу. Вони крадуть, що можна, луплять хамів та ликів[4], але тримають гайдуків і боронять панської справи. Тому він їх береже, форитує[5] і custodu[6]. Бо який чортяка служив би панови, якби не був певний протекції? Та не в сїй матерії хочу трактувати з вашмостями. Ви певно хочете махнути на Україну, правда?
— Нїби так! — потвердив Угерницький.
— Так рука руку миє! Ви останьте в мене і хоч я не пан і протекції вам нїякої не вироблю, але дам нагоду поїхати на схід і дам потрібні гроші. Ви будете менї пильнувати якийсь час хати — не як ренкодайні, анї як державцї, бо моя субстанція не в земельних добрах, — але як довірені мої други. Ви, пане Угерницький, стали би моїм бурґрабйом, а ваш друг отаманом над гайдуками, бо мій Івашко „цєнта бестія, в Турції бував, світ знає, але злодїй! Ну, згода?
Угерницький глянув на Івана, а сей покивав головою на знак згоди і сказав:
— Думаю, що пропозиція вашої милости така корисна, що її „lucrum“ кождому в очи лїзе. Правда, Юрку?
— Так! одно тілько, ваша милість — замітив Угерницький. — Ми православні і Русини[7]!
— Не віра чоловіка, але чоловік віру красить! — сказав сентенціонально пан Бялоскурський.
Із зачудованєм глянули на нього молодцї. Се був погляд диссидентів[8] та схизматиків.
— Бачу, що ваша милість, се муж рідкої учености, в книгах
