26
— Певно! певно! — відповів Угерницький, — оба ми ще від учера сильно fatigati[1].
Бялоскурський і Залушковський з обвязаною головою їхали передом, за ними пахолок пана Залушковського з доволї великим шкіряним міхом, далї десяток гайдуків, у кінцї Івашко та оба нові дворяни пана Бялоскурського.
Цїкаво виглядали особливо гайдуки, бо були се по найбільшій части Мадяри з сабатів, що покинули військову службу Гербуртів, та инших околичних панів. З поміж учерашних помічників пана Бялоскурського не було між ними нїкого, крім Івашка, що сидїв уже при жидівськім столї ще перед прибутєм шляхти. Дорога вела через лїс, який складав ся по найбільшій части з ялиць. На відкритих місцях виднїли ягоди, мов рубіни, на мягкій підстїлцї ягіднику. В лїсї залягала тишина, лиш мілїони комах бренїли та жужжали в повітрю. Полудне було близько, сонце разураз то скривало ся, то появляло ся знов ізза пірваної занавіси лїтних, дощевих хмар, що знов стали насувати ся з заходу. З учерашнього дощу не остало й слїду, було душно й парно. Видко знов коїла ся у природї буря. Поки що ясний та блискучий був світ, а веселий настрій гуртка їздцїв. Тілько конї завзято обмахували ся хвостами та обливали ся потом. Їх кусали комахи та давила вага кульбак.
Пан Бялоскурський разураз оглядав ся на обох молодцїв, у кінцї сказав до пана Залушковського:
— Хвала Богу, що Зґлобіцький винїс ся ще вчера. У сього Угерницького соколині очи. Бач, не аби яка у нього sagacitas[2]. Добре, що й Рамбулт забрав свою півбочку та своїх пахолків. От були би дещо вибалакали, а я не хотїв би, щоби сї молодцї знали про наш процедер.
— Се вже дурне, держати собі пахолків із тутешнїх хлопів. Вправдї мало який догадуєть ся всїх „arcan-ів“ висшого, благородного ingenium[3], але все таки дещо можна замітити і на нас при всїй „віґілянції“[4].
— Ба, вчерашнї пахолки Рамбулта думали самі, що ми ловимо шпіона.
— Ха! ха! ха! — зареготав ся Залушковський, не вважаючи на біль лиця. — А Івашко, чи думав те саме? — спитав нишком.
Пан Бялоскурський махнув рукою.
— Се, що Івашко знає, хотїв би ти, вашмость, сам знати. Велика в нього „сцієнція“[5] та „експерієнція“ у ріжних дісціплїнах[6]; він знає усякі artes[7], про які вашмостї й не снило ся. Що він думає, не знає нїхто, бо він нїкому не брат, але що він нїчого не скаже, за се ручу, чим хочете.
