38
вати на ґвалт усю „кресценцію“[1] до Ґданська і випалювати лїси. Всї заводили чимраз більше робітних днїв та повинностий між хамством, а воно дурне протестувало та „суплїкувало“[2] до круля. Сам „лацне“[3], вашмость, вирозумієш, що вже те саме був „crimen“ і вся шляхта почала суплїкантів „екземплярично“[4] карати. Ось і мій „родзїц“ сїв на коня і з пахолками почав виганяти з маєтности одного завзятого хама, який не хотїв сповняти наложених обовязків.
— А чи сї повинности були „мунїфіковані“[5] якими листами?
— А вжеж! Мій „родзїц“ казав виписати їх нагаєм на спинї сього хама. Сей збунтував ся, а коли мій батько прийшов, почав йому „встренти чинити“[6] і з півгаків стріляти. При тім і розбили батькови ринґраф.
— І щож стало ся дальше? — спитав Угерницький, дивуючись бесїдї пана Бялоскурського по тім, шо бачив у селї.
— Потім? Мій „родзїц“ хлопа вбив, жінку вигнав, синів узяв на парубків, дочку на покоївку, а землю собі. Бач, він не вмів господарити на малім, як ось я.
— Чомуж, ваша милість, змінили „modum“[7] господарованя?
— Чому? Тому, бо не було на чім господарити. Хиба не знаєте шляхотськоїгосподарки? Лїс випалили, вирубали і продали. Землю виссали, продукти продали, а песїй гріш, який дістали за них, пропили та прогайнували на строї та столові срібла. Коли наложили панщину, прокляте хамство збурило ся, якже по війнах стало на Українї плодити ся козацтво, а тут пани відбирали землю, тодї хлопи повтїкали.
— Се дивне! У мого батька фільварки, як муравлища, — відповів Угерницький не без злоби.
— Ба, видко „родзїц“ вашмостї є хлопам „indulgens“[8] та держить ся старого порядку. У такого маєток росте. Та се лиш між вашою шляхтою таких деколи можна подибати, або між ново „нобілїтованими“[9] людьми, які не знають польського права посполитого. Хто з нашою шляхтою війде в „комітиву“[10], робить те саме, що й вона та гноблячи хлопів, і сама свої субстанції „devastat“[11].
— Правду кажете, ваша милість! — замітив Юрко. — У нас кажуть хлопи: Лихий пан і Татарин, се брати!
— Ха! ха! ха! — зареготав ся пан Бялоскурський. — Пусте пан, хлоп і панщина. Гроші ґрунт! Хто має повний черес та набиту кабзу, той має цїлу річпосполиту. У тім то й цїла „sapientia“[12] синів коронних, що всї гроші в наших руках.
— А що зробите, коли вас піддані покинуть?
