Перейти до вмісту

Сторінка:Опільський Ю. Опирі. Ч. 1 (1920).pdf/41

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

39

— Підемо за ними, їх край — се наш край, бо чи вони не наш товар? Вони зладять усе на наш приєм, заорють, залежать села, хутори, пасїки, а ми дамо лад, панщину, податки, мита і все буде добре. Лиш одна велика „imprudentia“[1] в нашої шляхти, то непильнованє козаків. Покозаченого хлопа вже нїякий чорт не вбере знов у шори. Тому я й „vitupero“[2] наших панів за гнобленє хамства, бо вони роблять се нагально, а то треба робити поволи. За трийцять лїт можна зробити і зі шляхтича хама, але не за трийцять днїв. Так то він збунтуєть ся і лиш „mota nobilitate“[3] в карбах його удержиш.

— Рація, рація! — відповів Юрко, щоб лишень щось сказати.

— А чи, вашмость, заручений? — спитала з нечевя панна Аґнєшка.

Юрко почервонїв, вирваний нагло зі своїх думок і збентежив ся.

— Неполїтично, асцька, питаєш! — замітив пан Бялоскурський, — але ви, молоді, маєте свою полїтику, тому сповідай ся, вацьпан, перед моєю дочкою. Ха, ха, ха!

В часї сих слів мав Угерницький час прийти до себе й опамятати ся.

— Нї, — відповів жартовливо, — хоч серце моє „desiderat афектів“[4], нїяка панна не здобула ще його на все житє.

— Якто? Вашмость іще не любив ся? — запитав пан Бялоскурський, бажаючи затерти вражінє „неполїтичного“ питана дочки.

— Нї, але не бачу нїяких „імпедіментів“[5], задля яких мав би сього виректи ся.

— Певно, певно, „афект“ се прикраса всего житя, се „вдзєнчни квят“ на ниві щоденних „laborum et tristitiae“[6].

Розмова звернула ся тепер на справи домашні і пан Угерницький дізнав ся про склад усього двора, а заразом замітив дві річи: що панна Аґнєшка незвичайно заняла ся ним, та що зовсїм батька не боїть ся і більше його любить, нїж матїр. Він віднїс також вражінє, немов би відношенє панї Беати до чоловіка було зовсїм байдужне, а за те між нею й дочкою панувала просто ворожнеча. За годину вернула Беата з Іваном і весь день зійшов на розмовах, жартах та господарських плянах. Обом молодцям визначено мешканє на поверсї двора, де були дві кімнатки, получені коритариком. Із нього сходило ся східцями до дверий, які отвирали ся до сїний. Оба молодцї замешкали в кімнатї, зверненій до заду, по сторонї, де стояли господарські будинки. В нїй була тілько велика груба, два дубові ліжка, стіл та дві лави, прикриті вовчими шкірами. В кутї стояла скринка. На нїй лежали вже „тороки“, себ то

——————
  1. нерозум.
  2. ганю.
  3. скликавши всю шляхту.
  4. бажанє любови.
  5. перешкод.
  6. трудів і смутку.