3
Коли їздцї опинили ся перед високою та кріпкою брамою, висунув ся з малої будки рослий та сильний чоловік і спитав:
— А що за люди?
— Шляхта! — відповів Рамбулт.
— А що за шляхта їздить по ночі?
— Отвирай, хаме, чортиб мать твою! — загремів Бялоскурський, — ти сякий, такий сину, питати меш, хто? — Отвирай в тій хвилї!
— А! се єґомость пан Бялоскурський! — сказав парубок і без поспіху став відсувати засуву. — Їздцї вїхали.
— Вибачте, вашмость, — оправдував ся сторож. — Теперечки такої сволочі всюди тягаєть ся, що годї вірити кождій собацї, що бреше під брамою. Злодїї, розбишаки, голяки, а все шляхта! Тому я й питав ся.
У пітьмі почув ся свист нагая.
— А ось і респонс[1]! — крикнув Залушковський. — Від сього в тебе баньки в лобі, щоб розріжнив хама від пана!
— Проклятий мурґа! — ворчав Рамбулт, їдучи у сторону, де світив ся ряд маленьких вікон. За ними поглядав сторож і чухав ся по спинї.
— Мурґа, хам, …а трястя матері вашій, — говорив, — шляхта, пани,… таких панів в… пальцем намацяєш! Нїби пан, а клене як дїдько… Собачий пасинок!
Як гостї, так і сторож привикли були до подібних розговорів і пригод, бо нїхто з прибувших не займав ся дальше особою сторожа, анї він ними.
Передню частину коршми займала величезна кімната з низькою стелею та зачорнїлими від диму стїнами. На шинквасї блимали дві лоєві свічки, у кутї горів на великій печі ясний огонь, а по стовпах, які підпирали стелю, висїли перстенї зі смолоскипами.
Почувши тупіт коний, зірвав ся господар, що сидїв за шинквасом і саме говорив з якимись двома парубками. Встав, поправив шаблю, що висїла при боцї і пішов до дверий. Коли відчинив їх, вірвала ся в кімнату филя вітру, насичена крапельками дощу. Замиготїли огники смолоскипів та полумя свічок, в кімнатї потемнїло, та проте при світлї блискавки пізнав господар своїх гостий. Поклонив ся їм не надто низько і приказав парубкам забрати конї їздцїв.
За хвилю приїзжі увійшли в коршму.
|
|
— Добрий вечір! — загудїв Рамбулт у відповідь на привитанє господаря.
— Зґлобіцький є? — спитав Бялоскурський.
— Є, прошу вашої вельможности! — відповів господар. — Сидить у ванькирі.
Всї три пішли через кімнату до дверий, що були при
- ↑ відповідь.
