61
custodienda est,[1] а побачивши людий вашмостї, розумів я, що лотрикове якісь praedonum modo[2] гуляють.
— Бачиш, вашмость, що се був з його сторони страшливий error,[3] за який кілька моїх людий заплатило житєм і здоровлєм. Тому spero,[4] що нам усїм заподїяний „деспект“,[5] винагородиш, а за „capita“[6] упавших справедливу заплатиш poenam.[7]
Забавно було бачити грубого пана Рамбулта у подертій сорочцї та штанах, із ковтуном на голові і підбитим оком, як „пактував“ із паном Бялоскурським, що одївшись богато, таки мав панський та воєвничий вигляд. Насмішка не счезала з його лиця, а права рука грала ся дротяною нагайкою.
— З вашмостї, пане Рамбулт, просто дитина. Не вжеж ви, „супонуєте“, з моєї сторони похибку?
Всї присутні зареготали ся. Рамбулт упав у злість.
— В такім разї, — крикнув, вимахуючи руками, — сподївай ся, вашмость, „рицерської одповєдзї“,[8] процесу, скрутінїй і, нехай не доступлю „вічного збавєня“,[9] як пущу сей деспект плазом!
Залунав іще сильнїйший регіт, а пан Бялоскурський свиснув нагайкою у воздусї. Рамбулт утих в одній хвилї.
— Видиш, вашмость! — усміхнув ся Бялоскурський. — Мене учили посполитого права учені мужі і сила різок мусїв я зїсти, заки на стілько навчив ся latinitatis,[10] щоби зрозуміти нашої річипосполитої leges.[11] Тому знаю, що саме вашмость можеш зробити, як вийдеш без шванку[12] з нинїшньої „імпрези“.[13] Отже repeto,[14] що як будеш жити, то зможеш стягнути на мене кілька кондемнаток, інфамій та банїцій. Але так само знаю, чого ти не зможеш менї учинити. Отже знаєш чого? Нїчого!… Твої декрети сплїснїють в актах, я за три тисячі золотих куплю собі сублєвацію,[15] а виданий на се гріш злуплю з твоєї „маєнтносцї“, як optimo iure[16] шляхтич. Ти на ґвалт, анї на зраду не нарікай, бо кажу ще пристрілити вашмостї, а чейже знаєш, що се потрафлю.
— О, яко живо! — кликнув Рамбулт і зблїд, мов полотно. — Бялоскурський усміхав ся.
— Возьміть-но се стерво, — звернув ся до пахолків — і заведїть до двора! Я там зараз буду!
І пан Бялоскурський пішов на гумно, куди тимчасом серед галасу, крику та сміху заїздила каравана короснянських возів.
