Товпилися ратники на стінах кріпости. Вправді Юрша поділив їх на відділи, які мали нести чергову службу підчас облоги, щоби не томити усієї залоги без конечної потреби, але всю першу ніч не бракло нікого. Службові ратники ладили каміння та стріли, відбивали бочки з порохом, наповняли водою каді та ведра на случай пожежі, а прочі виглядали та наслухували. І не дармо! Над раном заяснів город червоним сяєвом, а заки видці визналися, що се таке, бухнув у небо стовп полуміни.
— Горить! горить! — закричали ратники. — Поляки підпалили город!
Вскорі дим пожежі окутав сірим туманом стіни замку. Всуміш із тріском огню доходили від сторони міста крики, але уже не пяні покрики, а нелюдський рев побиваних, мордованих мужів. Юрша, який поклався уже був спати, вийшов знову на стіну. Тут ждали його перевістники, які бачили і чули, як Поляки посварилися з Лучанами про поживу для війська та пашу для коний, тому як тільки король пішов по нараді спочивати у кімнату, підпалили місто і кинулися грабити усе, що попало під руки.
— Діждалися права, тільки не німецького, а польського! — засміявся воєвода, дивлячись на пожежу. — Ну, хлопці, — звернувся до ратників, — махайте спати! Завтра, а радше нині ранком будуть гості і в нас!
І знову гомін труб збудив Андрійка скідуючої днини. Мов опарений зірвався молодець з постелі і побіг до вузкого віконця, яке виходило на задню фірту замку. Дими пожежі затемнювали увесь виднокруг, видко Луцьк горів дальше. Одначе мимо сього замітив сейчас, що по тому боці ріки стояли на конях ратники, гуртками по двох-трйох.
— Пильнують! — погадав і побіг на майдан.
Тут було людно і весело. Чергові вартівники ходили по стінах і перекликувалися з товаришами, які снідали на майдані. Юрша у шоломі та півпанцирі з мечем при боці ішов до брами, зпоза якої гуділи труби. Він був веселий і моторний, а старий Сава шкандибав за ним з довгим, ремінним зашморгом у руці. За ними слідував у віддалі велетень Коструба з розчіхраною чуприною голіруч, а своєю появою скидався зовсім на катівського помічника. Східцями виліз Андрійко на стіну і аж плеснув у долоні з зачудування. Усе підзамче та найблизчі поля по обох боках ріки пестріли від шатер та полотняних буд обозів. Над ними маяли в повітрі ріжнобарвні прапори з гербами, а помежи шатрами та возами роїлося безліч коний та людий. Пестрі
