Тої самої днини вийшла з Підзамча товпа челяди з топорами та пилами під проводом кількох орударів-Німців. За ними на підводах везено довженні бальки, доски, дряниці та звої волових шкур. Майстри до обіду пообтісували потрібне дерево і поклали зруби дванацятьох воєнних шіп. Вони спочивали на малих колісцятах, а робітники укладали перед ними помости з дощок, по яких мали порушатися. Другі уставляли коші з лозини, насипували їх добре убитою землею. Тут мали стояти гармати, яких Поляки мали двацять. Покищо їх не було, бо остали у Володимирі разом із другими облоговими махінами.
Вечером запалили огні здовж цілої східньої стіни замку напроти підзамча. З трйох прочих боків обхоплювала Луцьк ріка Стир, яка не лишала місця для приступу ворогові. Місцями спадав беріг стрімко до ріки так, що хиба птиця могла перелетіти з ріки на стіну. Тимто оборонці не потребували розділювати своїх сил на всю довжину замкових стін, а й Поляки могли тільки з одної сторони наступати і тут зєдинювали всю силу.
Усю ніч ковтали у польському таборі молотки та деревляні побивачі, так, що ранком дванацять білих, довгих шіп стояло шнурочком насупроти східньої стіни. По стрімких кришах шіп спиналися покривальники і покривали шопи воловими шкурами. Поміж робітниками показувалися зрідка верхові. Були се шляхтичі, які бажали приглянутися Луцькові. Одначе дармо гляділи за оборонцями. Сі не показувалися зовсім, тільки вартові пильно стежили за їздцями через вузкі, чорні стрільниці, а як тільки котрий із них підїздив до рова, з темного отвору вилітала лискуча стріла, а наполоханий їздець чвалом утікав назад. Нераз поцілила стріла коня, а раз, коли Андрійко був на стіні, влучила стріла в око їздця. Він упав з коня, а коли челядь прибігла його піднімати, упало ще двох зпоміж неї. Прочі повтікали і кілька годин лежав ранений над ровом, аж прийшли вечером лицарі в збруях і підняли його. Та ранений таки тої самої ночі помер, а з того часу не показувався уже ніхто над ровом.
Вкінці надоїло ждати оборонцям. Вечером десятого серпня сиділи оборонці при кострах на майдані і співали пісню, складену про подвиги та смерть боярина Миколи. Напів був сумний, як сумною була доля народу та судьба боярина, слова прості, невибагливі, як душа мужика. На рундуці палати сидів при меду воєвода зі Савою, Андрійком та Горностаєм. Коструба проводив вартовим, а Грицько сидів на ступенях рундука і закривши лице, плакав.
Та ніхто не звертав на се уваги. Усі, що знали боярина, переживали душами рядок за рядком співаної пісні, а
