які порозскакувалися з під ціпа Андрійка, а Грицько трикратнім звуком рога дав знак до повороту.
Вони звернули попри Підзамче над замковий рів. За ними у місті й на других передмістях гуділо тимчасом як в уліку. Звеніли роги, горіли огні, ірзали коні, видко лицарство ладилося до наступу на мнимого Свитригайла, або до відвороту. На Підзамчі було пусто і глухо. Усього кілька трупів валялося у поросі дороги, якою ішла друга половина андрійкової сотні. На превелике зачудування обох проводирів усі воєнні шопи були у руках замкових ратників. Тут привітав їх Горностай, невдоволений та лютий. Він проклинав, на чому світ стоїть і трусість Ляхів і прикази Андрійка, який повірив йому таку легку задачу.
— При другому випаді лишіть мене дома різати кури та гуси на вечерю! Певно при сьому проллю більше крови ніж тут.
Показалося, що Великополяни, челядь та орударі, почувши гамір у таборі, сейчас опорожнили шопи та Підзамчі, з обави перед випадом замкової залоги, або нападом ворога від заду. Над ровом стояли бач сторожі і сі вчас побудили сплячих. На кількатисячню товпу оружних Поляків годі було нападати кільком десяткам ратників, тому вони ждали, аж ворог уступив на ліве крило й аж тоді накинулися на шопи. Тут застали тільки невеличке число вартівників, а й сі сподівалися ворога зі сторони замку, а не від заду, тим більше, що сейчас по відході Великополян з Підзамча спущено міст на рові.
Радісно звіталися всі учасники виправи. Вмить підложено огонь під воєнні шопи, а там і загудів зводжений міст під заболоченими та закрівавленими стопами вертаючих ратників. За ними оставав трівогою та безладдям обезсилений табор і дванацять високих огнів над ровом. Свитало…
Страшпе було пробудження у польському таборі після випаду луцької залоги. Ціле крило табору було спустошене, а мешканці розгромлені. Четвертина малопольського лицарства згинула від кіс напасників, а більша половина сих, що остали при життю, стогнала від тяжких ран, синців та побоїв, які потерпіли підчас утечі. Ні одно шатро не остало ненарушеним. Чого не знищили андрійкові та грицькові ратники, те пограбила челядь. Добуток цілого походу від Перемишля по Луцьк пропав безповоротно, а обладовані краденим добром конюхи та пахолки малопольських шляхтичів ще тої самої ночі покинули табор. Чимало челяди вигинуло підчас нічної боротьби, так що побиті, поранені, потовчені та ограблені пани опинилися
