що украли прегарного лицарського коня зі збруєю, сідлом та всілякими достатками якогось пана, а тепер змовившись ще з другими, вибіралися грабити по Волині. З їх бесіди догадався Андрійко; шо вони тут не вперве та що сей малий труп на берлозі, се жниво божевілля та смерти, яке посіяли вони.
Довгу хвилю стояв Андрійко над обома Ляхами і звільна втихала хуртовина почувань у його нутрі.
Обтер меч, а відтак найшовши заступ, при останніх блесках заходячого сонця став біля церковних дверий копати маленький діточий гробик…
Другої днини обшукав бесаги їздців і найшов у них се, чого йому не доставало, то єсть поживу. Тому не гаючись, сів на лицарського коня, два другі узяв для зміни на аркан і поїхав уже простою дорогою у Степань. Їхав день і піч, причім одначе найбільше піклувався лицарським жеребцем, заїздив до боярських дворищ, де підмінював потомлені запасні коні на нові. Письмо Юрші до великого князя давало йому право й основу ставляти жадання і ніхто не противився їм. Напроти! Всі вітали його, як героя тим більше, що бачили на девятнацятьлітньому молодцеві лицарський пояс. Бояри подивляли також лицарську збрую, яку Андрійко вважав воєнною добичею. Вона була, як на те варта чималу суму і довала поваги молодому та поважному висланцеві воєводи.
Шестої днини станув перед великим князем, який приняв його весело й ласкаво. Невеселий одначе був настрій Андрійка при вході у кімнату великого князя. Степань роїлася щоправда від людий, але між ними більше було служби, жінок та скоморохів, ніж оружніх людий. Особливо мало було литовських ратників, а з руських тільки Чорторийські привели по кількасот коний. Боярство приїздило щоправда раз-у-раз, але й раз-у-раз роз'їздилися сі, яким надоїло сидіти у холоді та вогкости під шатрами. Инші князі посилали намість себе та своїх ратників листи та післанців, які торгувалися за надання, почести та гроші. Поминувши прибічників та князів Чорторийських, війська у Свитригайла не було. При ньому був князь Семен Гольшанський, який сейчас пізнав молодого Юршу.
— А ось наше Юршівське вірля! — привітав молодця. Здоров, лицарю!
— Бажаю всього добра та благословеньства Божого на його великокняжу милость, а й вам, милостивий князю, приношу належній поклін від воєводи і себе! — сказав Андрійко, передаючи лист великому князеві.
— Славно, молодче! — гукав Свитригайло. — Ось сідай, напийся, а я прочитаю письмо. Се ти його писав, правда?
