Намість їхати просто на схід у Овруч, де під той час перебував Жигимонт Кейстутович, Андрійко подався в ліво у область Уборті та невдовзі засірили перед ним великанські багна Припяті. Вправді дорога на Чорнобиль була суха та вела поуз Ужа, одначе Андрійка тягла якась непереможня сила у Мозирщину. Безмежню рівнину перерізувало безліч рік, річок, потоків, нетечий, які спливалися й перехрещувалися зі собою, наче якась по мистецьки вязана сітка. Численні озера, озерця, стави, а то й просто баюри лучилися з текучими водами постійно, або тільки у дощеву пору. Береги усїх сих вод покривали комиші, троща та шувар густо посплітаною стіною, наче зберігали у собі якусь тайну. І справді, тайни були у сій безмежі вод, тайни великі, страшні — се поліські вікна. Андрійко чував уже нераз про чортів та топельників, які в них пробували і тому боявся вечерами оставати без даху над головою. Нечиста сила усякого зведе зі світа без труду, бо немає людини, якаб хоч у ряди-годи не відвернула своєї гадки від Бога. А якщо тільки таке станеться, зза найблизчого корча лозини, з таємничої глубини вільшини виповзе чудовище й утягне необережнього під сю ярко-зелену паполому мохів, ряски та шувару. На щастє була осінь, та ще не пізня, дощі на добре ще не зачалися, то і доступ до людських осель був легкий. На невеличких, дещо понад рівень багна піднесених пісчастих або глинястих валах стояли щітинкою соснові ліси, а в них села. У сих селах жив тихий, добрячий, ясноволосий люд, який більшу половину житя проводив у човнах та на сплавах, данину платив рибою та дегтем, а землі управляв небагато, бо її не мав. Білоруські мужики радо приймали під стріху лицаря, але не розуміли його оповідань про великого князя, Поляків та Татар!
— Татари до нас не прийдуть! — відповідали, — а великий князь та Поляки не лакомі на наші піскуваті нивки та на наших вюнів. А як вони до нас не прийдіть, то й яке діло нам до них?
Коли Андрійко питав про Незвище, Полішуки кивали головами і казали:
— Се хиба тамошні люди знають, куди до нього дорога. Се над самою Припяттю, а доступу туди нема, хиба човном. Та й то не кождий туди вас повезе, бо там кажуть несамовито. Там один боярин запроторив раз свою невірну жінку, а вона з розпуки тікала й утонула у багні. З того часу ходить ніччю по багнах і надить до себе молодих та втягає у безодню. А як хто не дасться на підмову, то й так заведе човен на корняк або колоду й молодяк йде пасти соми у пучину.
