ше, одначе не могла нїяк погодити ся з поглядами бабки і Галї, що той дивний сон, який мучив її безпощадно цїлу ніч, походить відти, що їла на вечерю нестравні гречані галушки, спеціяльні свої ласощі. Студіювала всї сонники, коломийські і єгипетські, на останку виложила карти. Вийшло: з великої дороги мала радість і грижа… лист і якийсь „кузин“ бльондин… вечером… у власнім домі. Годї, дарма́!
— Щось то в тім мусить бути! — міркувала про себе, — бо кабала все правду каже. Встала і пішла до пекарнї ладити обід після науки поправного виданя „Фльорентини і Ванди“.
А тимчасом решта пань перейшла по снїданку до жіночої кімнати і аж тут почала ся оживлена дискусія. Рада і мова поплили повною струєю.
— Мамо!
— Що?
— Їдьмо на вечерок! — почала лестити ся Галя.
— Я не від того, — відказала повільно мати, — але знаєш, що тато все противний, щоби ти возила ся по вечерках.
— Возила ся!… а куди-ж то я так дуже вожу ся? Таж треба десь раз між люди показати ся.
— Ох, треба, треба, — зітхнула про себе панна Клявдія.
— В осени — лепетала далї Галя — була я перший раз на тім дрантивім повітовім. Перший, кажу, і остатний, більше на такі балї не їду! Попросту нема з ким бавити ся. Кілька урядників і то вже всї дансери. А вони мають знов свої знайомости, а нас із провінції формально іґнорують. Ну, а вже до „тих від податку“ маю формально [се було улюблене її слово] якусь апа-
