початкові букви кождої стрічки виходить: „Гарні твої очи карі“… Отже й се до неї…
„По котилїонї тїтку Клявдію розболїла голова. З чого-ж би? Або длятого, що трохи петрушкувала, а може… розібрали її серце над міру любовні жалї. Мама казали Галї збирати ся до відходу. Він став прощати ся. На його лици малював ся вираз жалю і наче якоїсь нїмої просьби. Просив матїр, чи може відвідати їх дома. Гнївна Клявдія утїкла на той час до ґардероби. Відтак просив і Галю про те саме. Вона не багато думала, сказала: „Прошу! дуже рада…“ і подала йому на прощанє руку. А він піднїс її до уст… Мама не бачили.
Галя згадала про розлуку і з очий виступили сльози. І у неї було задушевне бажанє: протягнути як найдовше хвилю важкої розлуки…
Мама також вірять, що він „серіо“ думає. Він мамі досить подобав ся. Тїтцї Клявдії він байдужний. Вона каже, що Андрій трохи „скислий“. Прийшов просити її до польки і за цїлий час танцю трудно було від него два слова видобути… Гм… таж кождий чоловік, як схоче, то буде скислий. Чому то він із Галею так оживлено розмовляв? Їм двоїм зовсїм не було скучно. Зрештою тета пристає на нього „від біди“, але каже і радить, щоби кликати його: Дунько. Галя не хоче, волить: Андрій або Андрійко. Для неї нема тепер кращих імен, як Андрій і Галька в одній парі. І вуйна Костуня каже, що він погано зветь ся. „Андрій, каже, хлопське імя“. [Покійний муж вуянцї звав ся Каспер].
„Ет, най собі здорові балакають, а я своє знаю…“
Тут Галя усьміхнула ся і почала втирати сльози. Нагадала собі на ту тему один епізод із остатнього балю. Галя сидїла і розмовляла весело з Андрієм. Прийшов якийсь „старший“ тонкий
