Опостереженя Демидова були бистрі, дуже часто правдиві, а заправлені то щирим жалем, то іронїєю, робили вражінє на цїлій клясї. Демидів скінчив уже читати задачу, а професор Дубровський все ще мовчав. Відтак станув перед Демидовим і спитав єго:
— Чого ти нинї такий блїдий?
— Я читав до пізна в ночи — відповів Демидів.
— Чому-ж не читаєш в день?
— Не маю часу.
— Як то? не маєш часу?
— Маю лєкциї, котрі менї забирають вільний час.
— Чи з того жиєш?
— З того.
— І не маєш нї звідки помочи?
— Тепер нї.
— Чим твій батько?
— Ткачем. Тепер се ремесло не поплатне; а ґрунту в нас мало.
Професор Дубровський став роздавати зошити, причім кождому ученикови відчитував свої замітки і поясняв. Демидів тимчасом на білім місци книжки рисував козака в широченних шараварах.
Роздавши задачі, Дубровський став говорити на тему, порушену Демидовим. Говорив про ідеали молодїжи, про їх недостачу досьвіду, про їх охоту не слухати нїкого, судити старших і вдавати дуже розумних. Відтак розповів, як повинен виглядати „огородник“, що́ має виховувати молодїж. Він, звістно, може також помиляти ся і замість нагинати, ломити завдатки на характери, але ученик семої кляси знає вже, що то таке совість, змаганє до правди, отже, слухаючи других, повинен після своєї найлучшої волї і розуміня служити правдї і старати ся мати чисту совість. Від-
