противив ся тому, грозив, що як вона не схоче на него ждати, то смерть єго і єї. Ся думка наполохала Демидова і він став розважати приятеля.
Важна річ при тій цїкавій розмові була така, що голодний Микола з'їв добру вечеру і випив навіть три склянок пива, від котрого зараз почала болїти єго голова. Старав ся навіть курити папіроса, котрого єму подав Володко, ало теж відложив єго на бік; казав, що не привик курити. Тимчасом Володко пускав залюбки колїсцята диму з рота.
Небавом захотїло ся Демидову спати. Лужицький висьміяв єго, що такий сплюх, дав єму два ґульдени завдатку на портрет і фотоґрафію, котру Демидів дуже обережно сховав у нотатку, і, розплатившись, оба вийшли з реставрациї.
Була вже близько одинайцята година, коли Демидів поклав ся в ліжко і за кілька хвиль твердо заснув.
В недїлю по екзортї Микола приготовив ся з завданих лєкций, а відтак взяв ся рисувати портрет Володкової панни. Товариші домашні, Миколів господар — сторож школи, а найбільше єго жінка, дуже були цїкаві знати, що се за панна, але від Миколи годї було видобути тайну. Він рисував крейдкою по папери і не богато відзивав ся. Вийшов на обід на пів години, а відтак рисував знов аж до самого сумерку.
Коли під вечір прийшов до него Володко, аж здивував ся, побачивши гарне личко своєї любки, вже майже викінчене на папери.
— Як жива! — сказав одушевлений. — Дам оправити і завезу їй на Великдень.
На радощах взяв знов Демидова на вечеру і розповів єму докладно, як бавив ся з панною Галею на
