контролювати карток і не замітить, що Демидів не сповідав ся, тим більше, що з науки релїґії все мав дуже добрі ноти. Під вечір пішов на прохід у лїс. Збирав весняні ранні квітки, приглядав ся пукаючим брунькам на деревах, одній ґрупі дерев, що́ здала ся єму дуже живописною, і пізним вечером вернув до хати.
Рішившись не йти до причастя, Демидів полежав собі довше в ліжку. Відтак зляв молоком готовий портрет дївчини і перед полуднем занїс єго Лужицькому, від котрого дістав решту заплати. Вертаючи стрітив професора Дубровського. Поклонив ся єму мимоходом, але професор здержав єго і сказав:
— Довідую ся, що ви маєте якийсь свій тайний кружок студентський. Дирекция ґімназиї знає се, отже порадь своїм товаришам, щоби завчасу спрятали, що непотрібне, та перестали бавити ся, чим не вільно. Більше не кажу, сам голову маєш.
Демидів дивив ся зі страхом на професора, відповів переляканим голосом: „Добре, я скажу“, і вже збирав ся йти.
— Чекай — здержав єго Дубровський, витягаючи свій портфель — ти бідуєш, потребуєш помочи. Не маю богато, але що можу дати, то прийми.
Демидів відступив ся від професора і руки сховав майже поза себе.
— Я дякую, я… менї не потрібно…
— Ну, ну, все те гарно, але ти потребуєш; я бачу.
І не питаючись, Дубровський запхав незамітно засоромленому Демидову банкнот в кишеню блюзи, сказав „будь здоров!“ і пішов своєю дорогою.
Зворушений і несподїваною вісткою про відкритє „Кружка“ і ласкою доброго професора, Демидів побіг
