Антоніо (тягнучи за руку когось, кого ще не видно). Ходім, пані, не треба упрошувати вас вийти, бо вже ж знають, що ви сюди ввійшли.
Фігаро (скрикує). Мала кузинка!
Басіліо. Ха! ха!
Граф. Фаншетта!
Антоніо (обертається і скрикує). А, чорт побери! Вельможний пане, це дуже весело — вибрати мене, щоб показати компанії, що це моя: дочка вчинила всю цю бучу.
Граф (ображено). Хто ж знав, що вона там? (Хоче туди йти.)
Бартоло (поперед нього). Дозвольте, пане графе, це не стало ясніше. Я спокійніший. (Виходить.)
Брідуазон. От ще дуже заплутана справа.
Бартоло (почавши говорити в павільйоні і виходячи). Не бійтесь нічого, пані, вам не буде жодного лиха, я відповідаю. (Обертається і скрикує.) Марселіно!..
Басіліо. Ха! ха!
Фігаро (сміється). От чудасія! І моя мати там?
Антоніо. Стільки їх, що й не потовпляться.
Граф (вражено). Що мені за діло! Графиня…
Граф. А, от вона виходить! (Сильно бере її за руку.) Як ви гадаєте, панове, чого заслуговує огидна… (Сюзанна падає на коліна, схиливши голову.)
Граф. Ні, ні! (Фігаро падає на коліна з другого боку.)
Граф (сильніше). Ні, ні! (Марселіна падає на коліна перед ним.)
Граф (дужче). Ні, ні! (Всі падають на коліна, крім Брідуазона.)
Граф (несамовито). Хоч би вас було тут сотня!
Графиня (падає на коліна). Принаймні я доповню лічбу.
Граф (дивлячись на графиню і Сюзанну). Ах! що я бачу!
Брідуазон (сміється). Чорт побери! Це графиня.
Граф (хоче підняти графиня). Як! Це були ви, графиня? (Благальним тоном.) Тільки великодушне пробачення…
Графиня (сміючись). Ви, бувши мною, казали б; ні, ні; а я
11*
163
