Десь[1] у сі͡ого̀, чолові́ка чортъ за ні́гтемъ сыды́ть, що вінъ усѐ знаѣ, мовъ тобі̀ вінъ усю́ды[2] бувъ.
Тамъ то бра́тіку я купы́въ у Дзвановсько́го[3] коваля̀ го́струю сокі́ру!
Якже жъ мыні̀ не пла́каты по своі́й мату́сенці, що вже теперъ у ме́не и худо́і соро́ченьки не буде; о нещаслы́ва жъ моя годы́нонька![4]
Божеві́лный[5] Ма́рку! хо́дытъ по я́рмарку; ні купу́ѣшъ, ні торгу́ѣшъ, ті́льки робытъ сва́рку![6]
Гово́рять, що якъ соро́ка на двіръ прылеты́ть, або̀ ся́де на ха́ті, та заскреге́че, то гості будуть. Оццѐ[7] ды́во! незгі́ршъ того̀, що, колы̀ ві́ныкъ у поро́га стоі́ть, то на дворі̀ дощъ идѐ.
Чы то такѝ, дя́дьку, правда, що якъ грімъ гремыть, то Бігъ по не́бу роскі́дуѣ камі́ньнѣ; або Ильля̀[8] і́здыть; а колы́ дакъ ищѐ Бі́гъ огне́нны стріл-
