Томас Гуд
Знов загинула душенька праведна;
Тільки б жити, вона ж полягла;
Ніжна квітонька… Доле зненавидна,
Ти за що їй життя відняла?
Підніміть же її помалесеньку,
Положіть, як лежать подоба;
Пожалійте її, молодесеньку,
Що була беззахисно-слаба!
Подивіться: з одежі намоклої,
Що мов саваном труп облягла,
Із ушей, із голівоньки мокрої
Вода крапля по краплі збіга.
Не знущайтесь жорстоко над мертвою,
А на руки здіймайте її;
Запиніть над нещасною жертвою
Безсердечні докори свої!
Не спішіть лиш до неї з наругою,
Тінь погорди згасіть на виду,
А згадайте з глибокою тугою
Про її горювання-біду!
Не врікайте гіркими споми́нами:
Смерть обмила всі плями зараз…
Хай же змовкне злий суд над провинами,
Змовкне галас нелюдських образ!
Що догана жорстка́ перед мукою?
Що гріхи перед млою труни?
Обітріть її губи: грязюкою
Покалялись, облипли вони.
Уквітчайте їй коси гарнесенькі, —
Вони гідні того убрання, —
Поки люд розпускає тихесенькі
Міркування-гадки навмання.
