І заслухавсь мимовільно
Любих звуків так він пильно,
Що й про смерть забув.
Блискавиця з лютим громом
Як свіне-свіне над домом,
Над рядком ікон;
Затрусилось все навколо…
«Зглянься боже!» — схилив чоло
Зляканий барон.
І з журбою, край могили,
Темні очі його вздріли
Вічну правду там,
Де лжа всяка панувала,
Метушня гніздо звивала,
Кривда мала храм.
Всіх заман заласні пута,
Що з колиски була скута
День крізь день душа,
Враз огидли; хмурий розум
Подихнув на все морозом,
З тьми на світ руша.
Всіх, хто з панської сваволі
Не мав щастя, не мав долі,
В сльозах вік губив
Та спивав гірких мук чашу, —
Всіх барон від того часу
Вільними зробив.
На розп'ятті в тім поклявся
Та й зо світом розпрощався;
Зникла смутку тінь
На обличчі непорушнім,
А чернець звичаєм слушним
Проказав: «Амінь!»
