Сторінка:Павло Грабовський. Доля (1897).djvu/37

Не однаково світять всім зорі,
Не всім щастя пізнатись дає;
Але всяк побивається в горі,
Кожен мав безталання своє.

II

З гір побігли тіні,
Облягли ставки;
В небі забіліли,
Потяглись чайки.

Тихесенько-тихо,
А душа болить:
До кого припасти,
Голову схилить?

Чим світ рвешся з дому,
А ввечері рад,
Що знайшов спочинок,
Що вернувсь назад.

Йоганн Шерр.

ПРО ВІРНОГО ДРУЗЯКУ

На світі держались вони з будування,
То й нині стояли поверх риштування;
Під ними Париж, як щодня, клекотів,
А вітер північний все вколо крутив.

Були вони голі, хоч вік свій робили,
В лахмітті старчачім сердеги ходили;
Зв'ялила, зіссала їх нужда тяжка;
Палати складали, самі ж без кутка.

Дворець підіймався, зростав собі вгору;
Недовго б до краю. А тут на цю пору
Піднявсь лютий вихор, ворушить усе,
Додолу валяє, в повітрі несе.