Сам бог визволити хоче,
Посилає забуття.
Швидше ж пити його буду,
Щоб не згадувать Ленори:
Все, що давить, скину, збуду;
Пам'ять зітреться Ленори!..»
Крук відрік на те: «Ніколи!»
«Гей, прорічнику, мій жаху,
Лихий демоне чи птаху!
Тебе вихром принесло,
Чи дух ночі спокусливий
Тебе шле в наш край журливий,
Де панують смерть та зло?
Та скажи: чи є злік ранам
Там, де всі по божій волі
Всі ми будем; забуття нам
Чи дадуть хоч ті околи?»
Крук відрік на те: «Ніколи!»
«Гей, прорічнику зловіщий!
Чи ти птах, чи демон віщий, —
Богом, скритим від усіх,
Вкупі з небом, заклинаю;
Ти скажи: в надземнім раю,
Межи ангелів святих,
Чи зустрінусь я з душею
Незабутньої Ленори,
Чи побачусь там із нею,
Що скрашає райські доли?»
Крук відрік на те: «Ніколи!»
Хто б не був ти: птах брехливий
А чи Демон, Дух злосливий,
Геть від мене! Геть туди, —
Проказав я, з місця вставши. —
Геть — де Пекло Ночі завше,
Не вертайсь мені сюди!
Чорніш пір'я твоя злоба,
Твоя лжа, твоє «ніколи»;
З мого серця вийми дзьоба;
Щезни лютий!» Крук поволі
Відповів на те: «Ніколи!»
