Якубович
Конай один… в собі носи
Свої пекучі муки,
У стрічних жалю не проси,
Простягши старцем руки!
Сховай поглибше слід журби
І в самоті кімнати
Нічної тихої доби
Оплач свої утрати!
Конай один… в собі знаходь
Рятунку, а не в людях,
До світла істини доходь
З терпінням гордим в грудях!
А вдарить час останній твій:
Надії переживши,
Героєм гинь, бий кухоль свій,
До краю не допивши!
Зоряне небо, німе, зачароване…
Зірка коралом спада:
То комусь царство небесне дароване,
Душу господь дожида.
Довго небозі ніч темна без досвіту
Горем-тюрмою була;
Вихор розвіював мрієньки по світу
В морі неправди та зла.
Зглянувся бог: посила з колісницею
Ангела — взяти її…
Ярко засяяв коралом-зірницею
Слід колісниці тії.
|
Дні пропали сліз та гніву, |
