Там, де нині лежить,—
В королівстві морської землі.
Частки наших святих
Не зазнали утіх
Серафими, що в раї жили.
От і сталося так
(Як се відає всяк
В королівстві морської землі):
З хмари вітер завив,
Він дмухнув, він згубив
Уночі мою Аннабель-Лі.
Ми любились тепліш,
Ми любились миліш,
Аніж ті, що життя прожили,
Ті, що мудрості більш здобули;
Серафими сами,
Навіть демони тьми
Мою душу не в силах були
До замай прикувать,
Від душі одірвать
Чарівниченьки Аннабель-Лі.
Місяченько сплива —
Промінь сни навіва
Про голубоньку Аннабель-Лі;
Зорі зверху горять —
А на мене зорять
Очі світлої Аннабель-Лі;
Тінь заблима нічна —
Скрізь зі мною вона,
Незабутня, заручена, пташка ясна, —
Обік неї лежу я у млі,
В домовині морської землі.
