Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/10

Зшив та ластівка, стібок-доріжка,
Доки змор ще не всю приглушив,
Доки гудзик скінчиш серед ліжка.

Чи згадало ж коли хоч одно,
В кого сестри є, ненька, дружини,
Що на вас не просте полотно,
А життя дорогої людини?
Ший, ший, ший —
Серед бідності, голоду, спраги;
І сорочку, і саван сумний
Одинаково ший без розваги!

Але годі о смерті гадать!
Кістяк викличе тільки огиду…
Що лякатись? Ні взяти, ні дать:
Мій певнісінький образ по виду,
Так на мене скидається він.
Вічно — піст; чи я з'їм коли ласо…
Чом не збавиш на хліб, боже, цін,
А не збільшиш на кров та на м’ясо?

Поробляй, поробляй, поробляй!
До труни не спочити сіромі…
І за все оте в руб'ї гуляй,
Жуй шкуринку та гний на соломі!
Вбога пустка: стіл, лавка крива;
З усіх боків обідрана стріха;
Голі стіни, по стінах, бува,
Тінь моя промелькне — вся утіха.

Поробляй, поробляй, поробляй!
Від зірниці і знов до зірниці;
Поробляй, поробляй, поробляй,
Наче каторжник-злодій в темниці,
Поробляй: стібок, ластівка, зшив,
Зшив та ластівка, стібок-доріжка…
Доки мозку ще труд не зсушив,
Не поклав до покійного ліжка.

Поробляй, поробляй, поробляй!
Серед грудня в захмурені днини;
Поробляй, поробляй, поробляй,
Не здихни весняної години: