Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/12

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено



О, вернися, наша славо!
Сміло, браття, згине враг;
За свободу та за право
Нум до бою, нум під стяг!

О, порвіться ті кайдани,
Що дихнуть не даєте;
Вдруге, знайте, злі тирани,
Їх уже не скуєте!

Най судились ми на жертву…
Будь заклятий без кінця,
Хто зневажить долю мертву
Благородного борця!

Що величніш: за країну
Люті муки, смерть, тюрма;
А чи промінь на хвилину
За прихильність до ярма?

 
ІI

Найчудовніший вид, оживає душа:
Рано військо знялось, шик за шиком пиша,
Разом всипало цілу площину.
Жде хоробро, от-от загукає труба,
Не на жарт закипить навкруги боротьба;
Перемоги, а ні — так загину!
Вістря грає огнем, проти сонця сверка;
Жвавий спів розкотивсь; смерть бійців не ляка…
Наперед, наперед без запину!

Гей, тирани-кати; гей, одмовте: коли
Ви отак своє військо блискуче вели,
Жахляки та жаденники зроду?
Ми лишили про вас та полигачів-слуг
Блискотливість оту, яко панський недуг,
Бо бажаємо щастя народу.
Проти військ княжих ми сміло, просто йдемо,
Твердо певні, що вас до ноги поб'ємо…
Наперед, наперед за свободу!