I. САУЛ
«Твого чару дивна сила
Збудить мертвого в труні;
Тінь великого Саміла
Молю викликать мені!»
«Встань, пророче, з домовини!» —
Характерниця мовля.
Глянув цар: тії ж години
Розступилася земля.
Увесь хмарою повитий,
У могильнім полотні,
Стояв примрак сумовитий;
Гасли промені ясні.
Нерухомий зір могили,
Очі — ніби ті склянки,
Жовті руки, сухі жили,
Ноги схудлі, мов кістки
Аж блистіли вони, голі,
Не двигнулися уста;
Все застигло в мертвім чолі…
Аж ось голос доліта.
Над ізляканим Саулом,
Наче буря громова,
Пронеслись підземним гулом
Докірливії слова.
Підогнутий наглим жахом,
Як у грозу дуб міцний,
