Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/3

Пав Саул додолу прахом,
Жереб чуючи страшний.

«Хто зворушив сон мій милий,
З гробу викликав мене?
Тлін я, царю, схолоднілий, —
Твоє будуще земне.

Зійде завтра день блискучий,
Та не вспіє відпочить,
Як твій труп, у мглі гниючий,
Робаки почнуть точить.

Сам ти завтра серед бою,
Врагом зборотий, в журбі,
Меч піднімеш над собою,
Заподієш смерть собі, —

Смерть, що руку простягнула
Над твоїм царським вінком,
А за ним і рід Саула
Буде зметений цілком!»

 

ІI

Тхне домовиною сумною
Від молодих солодких мрій…
Все зникло… Що ж передо мною
Встає і зорею ясною
Злинає світлий образ твій?
Все звіяв час; так мук не спине,
Що ось під серцем бережу…
Любов, надія, втіха гине —
Шлях добрий! Що ж пак не скажу:
Прощай і згадко — все най ми́не!

 

ІII

Як до самотньої трунини
Мандрівець часом приверта,
Так най оці сумні спомини
Твій милий зір перечита.