Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/47

Спи, моє золо́то! Любо скрізь та тихо!
Бороню я сон твій — не підступить лихо.
Прокинешся ранком — глянеш без опаски:
Стрінуть тебе сонце, пестіння та ласки»!

 

II. ХЛОПЧИК

Смеркло; блиски зорі ночі;
Надворі мороз лютів;
Хлопчик плентав куди очі,
Весь посинів та тремтів.

«Боже! — скрикнула дитина. —
Хто подасть мені шматка;
Де притулок сиротина
Під негоду одшука?»

Тут бабуся хлопця стріла;
Вчувши голос, підійшла,
Захистила, обігріла,
Повечеряти дала.

«Спи!» — поклала на ряднинці.
Ліг він, віченьки зімкнув:
«Як тепленько!» По хвилинці
Сном покійницьким заснув.

Пташку бог годує в полі,
Дбає кожного цвітка…
То чи вже ж не пошле долі
Сироті, не дасть шматка!

 

III. ПТАШКА

«Пташко різва та співуча,
Ти чого, скажи мені,
Так раненько завітала
В наші сторони сумні?

Засліпили небо хмари,
Тоне сонечко у млі;
Очерет сухий та жовтий
Вітер хилить до землі.