Став і дощик накрапати,
Поливає як з відра;
Скука, холод, глянеш — овсі
Не весною позира».
«Що там сонце, що там небо,
Що незгодоньки оці!
Не зів'ю собі кубельця
В очереті-осоці.
Ні, під стріхою сіроми
Я притулочок знайшла:
Бог мене йому на втіху
Іздалеку посила.
На ніч вернеться він з поля
У хатиноньку нудну,
В тузі ляже на солому, —
Я співать йому почну.
Одну пісеньку про нього
Я з-за моря принесла,
Про нещасних її тільки
Та убогих берегла.
Оповім у ній чимало
Я про дивний інший світ,
Де ні бідних, ні багатих,
Ні нужди, ані клопіт.
Ота пісня тихим миром
В душу змучену війне, —
І з надією на бога
Хлібороб-бідар засне».
