Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/64

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



 А де явір стався,
Тут нездалеченьки
Шлях широкий слався,
Йшли два козаченьки,
Брати-музиченьки.
«Бач, братику милий,
Явірця гінкого?
Обійшли світ білий —
Не знайшли такого.
Зітнемо по гілці,
Буде по сопілці
З яворонька того».

 Сказали — цюкнули:
Крів дзюрчить з явору;
Жахно позирнули —
Падають додолу.

 Зарубали знову —
Чують тиху мову:
«Най тече кров з гілки,
Січіть — не зважайте,
Та серденька тільки
Мого не вражайте.
Поробіть сопілки
Та візьміться грати,
Щоб почула мати».

 «Осе є та панна,
Явором заклята,
Осе твоя Ганна,
В рученьки підтята;
З тих рученьок-гілок
Паронька сопілок».

 Стали край порогу
Жалібненько грати.
До вікна спрожогу
Кинулася мати:
«Ох, мої кохані,
Не зрушайте смутку…
Шкода вельми Гані,
Але досить збутку,
Що її немає…
Туга й так діймає».