Сторінка:Павло Свій. Байки (1874).pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Пото̂мъ по̂шовъ въ дво̂ръ
До паньскихъ комо̂ръ.
Замокъ добро крывъ —
Во̂нъ замокъ розбивъ.
Забравъ ся у лѣсъ,
Чатувавъ на во̂зъ,
Во̂зника убивъ,
Забране пропивъ.
У коршмѣ спо̂ймали,
До суду во̂ддали;
А судъ не нашь братъ —
Повѣвъ Клима катъ.
Висить во̂нъ на шнурочку
Онъ тамъ на горбочку.

 

 
Мышь й равликъ.

Зъ равлика мышь насмѣхалась!
„Отсе бѣда, де заховалась!
Покинь мерзену тоту буду!
Поглянь на мене: живу всюды,
Въ будынкахъ паньскихъ дорогихъ,
И мраморныхъ и золотыхъ;
А ты бѣдашный де засѣвъ?..“
Равликъ мышцѣ во̂дповѣвъ:
Живешь въ палатахъ, та чужихъ.
Мене хто выжене зъ моихъ?