Стояла лисичка, дивилась пильненько,
А далѣй знай каже: „Рвать єго раненько“
Себъ то виноградъ ще не достигъ! Ще разъ подивилась, А пото̂мъ пустилась, У лѣсъ мандрувать. Не одному въ свѣтѣ Можнабъ, мои дѣти, Сю байку сказать.
Собаки.
Съ Павломъ Климъ вертали въ двохъ.
Гавъ-гавъ! на нихъ цуценя;
А тамъ другій, далѣ въ трёхъ…
Гутюй на васъ, дурнѣ! ня!
Павло було взявъ за камѣнь:
„Ей якъ трѣсну, буде амѣнь!“
— Трѣвай! — каже єму Климъ,
Не вспокоѣшь собакъ тымъ;
Най лишь оденъ закричить,
Тутъ ихъ сотня набѣжить!
Лучше йдѣмо собѣ тихо,
Дакъ и мине ся се лихо.
Идуть, на псо̂въ не зважають,
Глянь! и псиська вже не лають.
