Сторінка:Павло Свій. Байки (1874).pdf/24

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Бжѣ! бжѣ! бжѣ! бжѣ! такій джмѣль
Оденъ лише на сто миль!…
Пчо̂лка глянула, всмѣхнулась.
„Чомъ се мухо такъ надулась?
Що лѣнива все лѣтаєшь,
Про роботу не згадаєшь?…
Гарный, джмѣльку, ты на видъ,
Та бѣда що дармоѣдъ!…“
Хочешь пошановокъ мати
Почни, друже, працювати!

 

 
Мо̂стъ.

Жалкувавъ ся мо̂стъ: „Ти̂ люде
Дурни̂ дѣла творять всюды!
Не малый я мо̂стъ, нѣвроку —
А ставляють на потоку!
Мене, о то̂мъ добре знаю —
Слѣдбы класти на Дунаю!…“
Лишь сказавъ, а тутъ и горе!
Надо̂йшла вода мовь море:
Несе мо̂стъ наче былинку.
„А не чвань ся — каже — сынку!“

 

 
Концертъ.

Малпа, оселъ,
Медвѣдь и козелъ