Захтѣли грать концертъ.
Инструменто̂въ до̂стали
И ношѣ придбали,
Сѣли, давай грать!
Рѣжуть, грають — ско̂лько змога —
Нѣ до людей, нѣ до Бога —
Ладу нема въ то̂мъ!..
„Що за лихо! Мы зле сѣли…
Сядьмо такъ.“ — Мѣсця змѣнили
А концерту все нема.
Довго вони мѣркували,
То ставали то сѣдали,
Инструменты по̂дправляли,
Якъ слѣдъ ноты оглядали,
А заграть — нѣразъ!
Тутъ имъ стрѣвъ ся чоловѣкъ,
Що проживъ вже довгій вѣкъ
(Старый се бувъ дѣдъ.)
Той и каже! „Хоть сѣдайте,
Хоть всѣ струны поврывайте,
Не зможете грать.
Адже мати васъ учила:
Пильнуй кождый свого дѣла.“
