І місто N. зраділо ясному світові: все кругом заворушилося. З дальніх[1] кінців потяглися вози, риплячи своїми ярмами. На возах була всяка всячина, що тілько родила й носила на собі сира земля: тут було, великою працею добуте, зерно, годовані свині, кури, качки, гуси; тут була всяка овощ — огородня, садова й полева. Все це везлося на на базар: кому треба — збути, що потрібно — купити. Коло возів, нарівні з волами, пленталися похмурі хазяїни того добра — в одних сорочках, босі, з підсуканими по коліна штанями. Ноги в них були чорні, в калу[2], як і ноги їх скотини. На декотрих возах сиділи, або, обпершись, лежали їх жінки, дочки: перші завжди у свитках, другі — в керсетках, або й так у вишиваних сорочках, з червоною стрічкою в косах. Ще далеко до базару стрівали їх у кальни́х вулицях швидкі, заялозені перекупки, довгополі, бородаті Жиди. І ті, і другі питали, що́ везеться; ставали, торгувалися, лаялися. Від крику та гуку, що піднімався на вулицях, прокидалися жильці. Там, у однім вікні, грюкнув прогонич, і розчинилась вікониця: в вікні показалась чоловіча постать у розхрістаній сорочці, заспана, з задутими очима, виткнулась, глянула і схо-
