тирі давали ознаку на всю вулицю, що жилець перебравсь кудись инде — бо зі світом сонця вони завжде відчинялися…
Темної ночі переведено його в темний покій. Аж на третім поверсі тії страшної схованки, що широким коридором перенизувалась на дві половині, по обидва боки пороблені були невеличкі кімнати. В одну з них упустили Петра Хведоровича. Коли відчинилися двері, то звідти сирий холод і густі почерки війнули на освічений коридор. Як у підземну нору, уступив він у свою нову кватиру. Принесли світло й поставили на невеличкому столику, в одному кутку хати; у другому, коло стіни, примостилася залізна кровать[1] із матрацом. Тілько й добра було на новім господарстві. Коли зачинилися двері, увесь світ зачинився від його. Серце його мов хто у жмені здавив; поза спиною сипнуло морозом; у душі війнуло холодом… Блідий, він іще дужче поблід і опустив на груди свою важку голову. То не чоловік стояв, то сама мука понурилася серед хати! Світ од лойової свічки падав на його й обдавав сизо-сірим коліром. Легка тінь непримітно впала на долівку, досягаючи головою стіни. Стіни були сірі. На одній з них, мов страшна
- ↑ ліжко
