зпід води. Отже кажуть, буде таке время[1], що князь приїде на Турову кручу, повстають тури і пійдуть шукати собі диких пущ по Вкраїні.“
Слухають дівчата, та аж сумно їм стало; слухає Орися, та вже боїться й глянуть на каміння, що простяглось купою через річку. Вже їй здається, що то справді не каміння, і вода шумить якось не так, як вода…
Засмутив зовсім дівчат старий Грива. Не знають уже, чи прать би то їм, чи до дому збіратись; сором тільки старого Гриви: поглядає бо на них, та тільки всміхається. То було люблять прать на самій бистрині, положивши кладку з каменя на камінь; а тепер відійшли дальше від кручі, де вода ще не дійшла до каміння і пливе тиха та чиста, хоч виглянься як у дзеркало. І справді мов у дзеркалі видно в воді і небо й кручу з тими кудлатими коріннями, що переплутались із хмелем, і кучерявії вязи, що повибігали на самий край і попростягали зелені лапи над річкою.
Дивиться Орися в воду, аж у воді на кручі щось зачервоніло; хтось ніби виїхав із пущі на сивому коні і стоїть поміж вязами. Боїться глянуть угору, щоб справді не було там когось; боїться глянуть і на каміння,
- ↑ час, доба;
