Турову кручу; там вода, чиста як скло, рине по камінням“
А пан-отець рече: „Чогож тобі, Орисю, так далеко їздити?“
— „Хибаж то вже, пан-отченьку далеко?… На пів години ходи; та тудиж усе їхати лугом та левадами, що й не счуєшся, як вода заблищить і зашумить під горою.“
А пан-отець: „О, я вже знаю, що аби чого забажала, то вмієш випросити. Поклич же мені старого Гриву!“
Поскочила Орися до дверей, не довго шукала Гриви, зараз привела його перед пан-отця.
А той Грива був старий, дідизний чоловік. Знав він пана сотника ще змалечку, випестив його на руках; вивчив і на коні їздити. Потім виходив із сотником у походах ледве не всю Польщу, був з ним в Криму, був і на Чорному морі; та вже на старість не схотів би й панства, щоби тільки при ньому дожити віку. Старий уже був дуже дідуган той Грива; брови на очі йому понасувались, і борода сива до пояса.
Увійшов у світлицю, вклонився пану сотникові, та й каже: „Добрий день, добродію!„
А сотник йому: „Здоров, добродію!“ Бо вони один одного звикли добродіями величати.
