Грива сів зпереду; хлоп'ята кинулись відчиняти ворота. Виглянув у вікно пан Сотник:
— Не барисяж там, Орисю!
— А вона: Ні, пан-отченьку!
Ляснув погонич пугою; коні заржали, почувши лугову пашу; потюпали і зникли з очей і з возом, погоничем і дівчатами.
От уже й луг перед ними. І сюди зелено, і туди зелено. Було бо це саме на весні, як ще трава свіжа та молода, тільки що вкриє землю. Скільки вгорі синього неба, стільки внизу зеленого лугу, і так як ясна зоря в ночі покотиться, палаючи по небу, так, тая Орися проїзджала широким лугом зі своїми дівчатами.
А ось — шумить, реве Трубайло за левадами. Як розступиться дерево, а сонце як заблищить саме в тім місці, де вода рине через каміння, то тиб сказав, що то не вода, а саме чисте скло, самий дорогий криштал рине з гори і бється на дрібні склянки об каміння.
Над річкою Трубайлом стоїть висока круча. Вся обросла кучер'явим в'язом, а коріння повисло над самою річкою. Дикий хміль почіплявсь за те коріння і колишеться
