Олекса. А я й казав йому: Не їдь ти до Гамерики тебе шкода, бо ти добрий музика. Та не послухав.
Софрон. Також Івана Бойчука засипало.
Гриць. От тобі й на! Оленка зістала тепер круглою сиріткою.
Софрон. А хай зістає, коли собі жарти робить з такими вченими людьми, як ось, приміром, я…
Олекса. Бачите, куме, Грицю, який наш пан писар розумний. Вони все знають, що діється у світі.
Михайло. Я-ж вам казав, що це вчена голова.
Софрон. І голова вчена, тай кишеня не порожна, он що.
Олекса. Звісна річ. Гм… І засипало, кажете, і того музику Олексу, та ще й Івана? Бідняки. Іван, кажуть, мав ніби вашу Ганю сватати, куме Грицю.
Софрон. Мав сватати, та вже не буде. Ганя із за Івана давала гарбуза усім парубкам, а тепер прийдеться їх перепрошувати.
Гриць. Ой, клопіт мені з дівкою.
Олекса Та й Оленки теж шкода. Бідна сирітка. Треба її пригорнути, в мене однако дітей нема, а вона мені своячка…
Гриць. Буде це й христіянське діло, як її приймете до себе.
Софрон. Не варто, Олексо, це збиточниця велика.
Гриць. Збиточниця! Це ще молоде…
Олекса. Звісно, що молоде. Але я прийму її до себе і будемо, куме Грицю — віддавати, ви вашу Ганю, а я Оленку.
Софрон. Коли вже про це мова, (пригладжує собі волосся), то я, треба вам знати, теж кандидат до малженського стану. В мене, бачите, і голова не пуста і кишеня не порожна…
Олекса. Та воно так і треба, щоб жених голову мав і кишеню…
Софрон. Пождіть, не перебивайте, я ще не скінчив.
Олекса. Може опісля пане писарю, бо ми як раз у цій справі хтіли побалакати.
Софрон. Ні, коли, я вже зачав, то хочу скінчити… Я не хвалюсь, в мене…
Олекса. Вже знаємо — голова і кишеня.
Михайло. Звісно…
Софрон. Але яка голова і яка кишеня! Он що!
Гриць. Куме Олексо, кажіть, що ви мали говорите. (Писар ображено одвертається).
Олекса. Коли, куме Грицю, не можете мати Івана за зятя, то, здається, що ми приходимо як раз в пору. Думаю, що можем прислати старостів…
