Пілтдаунська знахідка вимагає більшої обережности з огляду на непевність реконструкції черепа зробленої з недостатніх фрагментів. В тім вигляді як ся реконструкція його представлає, чоловік з Пілтдаун з людським черепом і антропоїдною щелепою являється одною з тих дивних синтетичних форм які палеонтологія викрила і щодо інших викопаних пород. В кожнім разі се єство на підставі характеру сього черепа ніяким чином не походить з того кореня, що й неандертальська людина і більш логічно буде допустити, що воно являється одною з предківських форм, від якої вийшов Homo sapiens черев еволюцію, котрої етапи на протязі середнього плейстоцену лишилися нам не звісні. Таким чином в початках четвертичного періоду ми потрапляли б на ті два типи, що їх даремно шукали в середньому плейстоцені. Се давало б величезне значіння сій знахідці. Але поки робити висновки, слід почекати ще інших відкрить.
Та брак останків Homo sapiens'a в середнім плейстоцені може пояснюватися дуже просто. Багато палеонтологів, зокрема М. Буль, вважав, що коли дотепер в сій геологічній верстві не знайдено слідів нашого безпосереднього предка то се тому, що в тих часах він ще не з'явився в наших краях, а прийшов тільки в останнім періоді плейстоцену вже разом з своєю чудесною культурою. За сею гіпотезою місце його походження може бути Азія, звідки пізніше вийшло стільки наступів на Европу, а зокрема Південна Азія, де за часів вищого міоцену і нижчого пліоцену помічається незвичайний життєвий рух, особливо у вищих приматів, як каже М. Буль.
Пітекантроп. Відкриття доктором Дюбуа (Е. Dubois) на острові Яві в 1891 — 1892 рр. останків Пітекантропа — черепної чашки, стегна і кутнього зуба, на довго звернуло погляди палеонтологів в сю сторону. В часах коли питання про походження людини за браком даних ставилося ще не так докладно як нині, вважали що в Азії розвинулося було се гіпотетичне єство, близький родич Pithecanthropos'a, від якого вийшов Homo neaderthalensis що, в свою чергу, породив Homo sapiens'a. Як ми бачили, друга частина сеї гіпотези тепер уже не витримує критики, але треба признати, що першу частину ще можна обороняти дуже поважними аргументами. Певна річ, що з морфологічного боку череп пітекантропа дає прекрасний перехід від великих мавп до неандертальської людини. Але з філоґенетично ніщо не доводить аби він являвся переходом між пліоценовими предками сих мавп і неандертальською людиною — бо слід пам'ятати, що зв'язок треба встановляти власне з мавпами тої епохи, а не з сучасними. А се якраз не вдається зробити, за браком потрібних даних.
Інша теорія вважає пітекантропа великою мавпою-ґіббоном. Вона спирається з одного боку на морфологічні порівняння, з другого боку, на той факт, вказаний М. Булем, що в деяких геологічних періодах дуже часто трапляються велетенські форми звірів, таких, що їх сучасні представники мають вначно меший зріст. Пітекантроп мовляв, являється тим у відношенні до мавп ґіббонів, чим Megatherium і Glyptodon супроти сучасних американських лінивців і тату, європейське Trogentherium — супроти бобрів, мадагаскарські Megaladapis — супроти мавпівок. Себто він міг би належати не до людського пня, а до іншого — пня антропоїдів, і так само як Homo
