гічні умови, ніякі обставиш в фавні або фльорі не заперечують a priori можливосте її існування. Але до сеї хвилі ні один відомий факт, ні одна знахідка— жоден доказ на які доводиться спиратися, не дозволяє ствердити з будь-якою певністю існування третинної людини“.
Людина нижчого плейстоцену. Аж до 1907 року про людину що жила в Европі за нижчого плейстоцену, було звісно не більше як тільки її виробництво, яке археологи називали шедьським і ашельським; але згодом дві сенсаційні знахідки принесли нам перші відомості про фізичні прикмети сього єства. Се знахідка нижньої щелепи в пісках Мауера коло Гайдельберґу 1907 р.; потім, 1912 р. знахідка частини черепа та нижньої щелепи серед гравію в Пілтдаун в Сусексі в Англії.
Долішня щелепа того єства якому дано імя Гайдельберзької людини, Homo heidelbergensis, замітна сполученням людських і пітекоїдних рис. Вона вражає своїм масивним виглядом, широчиною своїх гилок і відсутністю підборіддя. Щелеповий кут зрізаний, вирізка дуже мало зазначена, воронячий паросток тупий з заокругленими краями, суставна поверхність виростка дуже вначна. Нарешті, коли поставиш кістку в горизонтальний план помічаєш, що під підборідною симфізою залишається велике порожнє місце. Всі сі риси зближують сю щелепу скорше з щелепою антропоїда ніж з людського, і зовсім ясно, що коли б щелепу знайдено без губів, вона б завдала чимало клопоту палеонтологам, але зуби сі виразно людські і зокрема ікли не виступають понад інші зуби.
Се ж сполучення людських і пітекоїдних рис може ще більш виразне знаходимо і у Eoanthropos’a Dausoni, себто у того індивіда, що його останки були знайдені в Пілтдаун. З морфологічного погляду щелепа з Пілтдаун — щелепа шімпанзе, а трохи пізніше знайдений там же кливак, виразно більш розвинений ніж людські ікла, тільки ще більш підкреслює подібність сеї щелепи до мавп’ячої. Але череп, оскільки можна судити про нього в теперішнім його знищенім вигляді і на підставі реконструкцій, які з нього роблено, до речі — досить правдивих, значно ближчий до сучасної людини ніж череп Homo neanderthalensis’a, людини середньо-четвертичної, про яку буде мова далі.
Таке єство було от се справжнім «анатомічним парадоксом» і се змусило багатьох добрих анатомів вважати, що се помилка приділяти череп і щелепу одному індивідові. На їх думку в Пілтдаунськім ґрунті знайдено два єства: людину і антропоїда. Але сі сумніви послаблюються новою знахідкою зробленою в 1915 році в тім же місці — фрагментів черепа з усіх поглядів подібного до попереднього, і великого кутнього зуба подібного до такого ж зуба попередньої щелепи. Дивно було б коли б два рази підряд бую знайдено вкупі останки двох рівних єств. Отже логічніше допустити, що сі останки належать до одного єства, хоч яким парадоксальним не здавалось би таке сполучення анатомічних ряс як отсе.
Людина середнього плейстоцену. Значно численніші і вначно важніші дані щодо людини середнього плейстоцену. В хронологічнім порядку, тримаючись тільки найпевніших і незаперечених документів, треба згадати: Ґібральтарський череп (1848), Неандертальський (1856), щелепа з lа Naulette (1866), черепи і кістки з Spy (1886), щелепа Malarnaud (1889),
